Антонівська школа

Антонівська школа(на той час вона  була  церковно-приходська), відкрилася у 1873 році.  Учителем був батюшка,тому заняття проводилися  у його ж хаті  ( територія Буцького  гуртожитку ПТУ №31). Всього було 3 класи, навчання проходило  в  одному кабінеті, велося воно церковно - славянською мовою. За ці 3 роки діти навчалися читати, писати, виконувати чотири арифметичні дії, знайомилися із різними природними явищами. Вивчали також Закон Божий і церковний спів. Навчалися діти від Покрови до Пасхи. У 1913 році у школі навчалося 20 хлопчиків і 9 дівчаток. У 1917 році школа була закрита. У жовтні 1920 року школа розпочала працювати. Тоді ж новою владою церковно-приходська школа була названа початково- трудовою. Дітей навчали учителі, які мали спеціальну освіту. Згодом ця школа стала 10-річною. Після війни була 7-річною,1960 року - 8-річною.  У 1961 в Антонівці введено в дію нове типове приміщення восьмирічної школи. Збудовано в лісопарку, неподалік Гірського Тікича, яке облюбувало районне начальство і в літній час тут розміщувався піонерський табір, в якому протягом кількох змін відпочивали діти з більшості населених пунктів району. Закрито школу у 1977 році.  

З історії села:

За кооперативним планом уже наприкінці 1922 року в Антонівці (нині — частина Буків) створено сільськогосподарську артіль «Гуртуйсь, незаможнику», яка об’єднала понад 50 бідняцько-батрацьких дворів. Першим головою її обрали бідняка Д. І. Сосновського. В квітні 1925 року господарство придбало трактор «Путіловець». Тоді ж на полі відбулося народне свято першої колективної борозни. За допомогою держави артільне господарство зростало, поліпшувався матеріальний добробут його трудівників. Так, протягом 1922—1927 рр. було створено прокатний пункт, споруджено 3 виробничі будівлі і 5 великих житлових будинків. За той час прибуток від рільництва зріс вдвоє, значно збільшилася натуральна й грошова оплата трудодня. Досягнення артілі «Гуртуйсь, незаможнику» стали кращим прикладом для інших сіл. Хлібороби переконувалися, що колективізація — це єдиний шлях, який врятує їх від злиднів та куркульської кабали, забезпечить заможне й культурне життя. Практичні результати колективної праці були переконливим доказом їх переваги.

На початку 1928 року в Антонівці утворилася артіль «До кращого життя», яка об’єднала 145 бідняцько-середняцьких дворів. Наприкінці наступного року обидва господарства злилися в одне — колгосп ім. В. Я. Чубаря. Навесні 1929 року в Буках організовано колгосп «Червоний партизан», який спочатку об’єднував 80 бідняцько-середняцьких дворів. 1930 року тут створюється друге господарство — колгосп ім. В. І. Леніна, а через рік ще одне — колгосп ім. М. В. Фрунзе, розміщений на хуторі Павлопіль. На початку 1933 року всі три господарства Буків (90 проц. селянських дворів) об’єдналися і утворили єдиний колгосп ім. В. І. Леніна. Його очолив двадцятий’ятитисячник —  А. Д. Підопригора. За артіллю було закріплено понад 2 тис. га землі; вона мала кілька молотарок і близько 100 робочих коней. Швидко зростало громадське тваринництво.

Перехід до колективних форм господарювання відбувся в гострій класовій боротьбі. Куркулі всіляко намагалися перешкоджати соціалістичним перетворенням на селі. В червні 1934 року пострілом із-за рогу вони вбили голову колгоспу А. Д. Підопригору. Шануючи пам’ять полум’яного патріота колгоспного будівництва, його ім’ям назвали одну з кращих вулиць (нині - Голоківська).